<< ПОПЕРЕДНЯ СТАТТЯ | НАСТУПНА СТАТТЯ >>
Ціла низка як юридичних, так і податкових ризиків для суб’єкта господарювання пов’язана з тим, наскільки добросовісними є його контрагенти. Яких заходів необхідно вжити, перш ніж укласти договір? Які ресурси для цього можуть бути використані і чим саме може загрожувати для підприємства відсутність пильності?
ЧИ ВАРТО ПЕРЕВІРЯТИ ПОТЕНЦІЙНОГО КОНТРАГЕНТА?
Кожен суб’єкт господарювання відповідає на це питання самостійно. Власне, цього можна і не робити, оскільки з юридичної точки зору такий обов’язок на нього не накладається, законодавство цього не вимагає. Але насправді перевіряти, звичайно ж, необхідно. Адже мова йде про можливі негативні наслідки укладення договору з недобросовісним контрагентом. Зрозуміло, що до уваги слід взяти дуже багато: чи укладались раніше угоди з цим контрагентом; наскільки значний договір планується підписати; як швидко необхідно прийняти рішення про його укладення; чи відомо що-небудь про ділову репутацію контрагента і таке інше.
Зрозуміло, що ніхто не буде перевіряти випадкового постачальника канцтоварів, якщо справа зводиться до купівлі пачки паперу. Тому, безумовно, основний фактор при відповіді на запитання про доцільність з’ясування чистоти угоди – це масштаб самої угоди. Чим вона серйозніше, тим ретельнішою повинна бути перевірка. На цьому переддоговірному етапі, з одного боку, обидва контрагенти мають спільний інтерес – укладення договору. Але в той самий час вони розходяться в іншому – в бажанні отримати максимум інформації про контрагента і при цьому надати мінімум відомостей про себе (адже договір, цілком вірогідно, так і не буде укладено, а інформацією, яка в цілій низці випадків містить комерційну таємницю, заволодіє третя особа). Відразу скажемо: імперативних норм з цього приводу не існує.
Не секрет, що суб’єкти господарювання, які звертаються до потенційних бізнес-партнерів із запитами про надання тієї чи іншої документації, що підтверджує відомості про них, часто стикаються з відмовою, мотивованою відсутністю в законодавстві аналогічного зобов’язання. Визнаємо: обов’язку розкривати відомості про себе за запитом можливого контрагента дійсно не існує. Але в той же час, отримавши відмову, суб’єкт господарювання зайвий раз замислиться, чи варто брати на себе ризики укладення договору з таким господарюючим суб’єктом, котрий щось приховує.
В практиці Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) (див. Визначення від 12.02.14 р. по справі №К/9991/54260/12, від 02.04.14 р. по справі №К/9991/16134/12, від 12.03.14 р. по справі №К/9991/72787/11 та інші), наприклад, останнім часом все частіше можна зустріти твердження, що зводяться до двох важливих позицій.
Згідно звичаїв ділового обороту, в процесі вибору контрагента суб’єкти господарювання оцінюють не тільки умови угоди і їхню комерційну привабливість, але і ділову репутацію, платоспроможність контрагента, ризики невиконання ним зобов’язань, а також надання гарантій щодо їх виконання, наявність у постачальника необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) і відповідного досвіду. До речі, це дуже схоже з критеріями товарності угод, про які доводиться сперечатися в судах з представниками податкових органів, коли справа стосується нікчемності укладених договорів.
Наявність державної реєстрації постачальника і його реєстрація в податкових органах не характеризують підприємство як сумлінного платника з гарною діловою репутацією. Так само як і конкурентоспроможна особа на ринку, котра гарантує виконання своїх зобов’язань через уповноважених представників. Тому доказами прояву розсудливої обережності є не тільки установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі – ЄДР), а і обґрунтування мотивів вибору саме цього контрагента, обставини укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, перевірка повноважень осіб, котрі здійснюють свою діяльність від імені підприємства. З цього можна зробити висновок, що у випадку, коли контрагент виявився недобросовісним, саме покупець несе ризик невиконання цивільно-правового договору, а також наслідки в межах податкових правовідносин. Отже, є привід замислитися.
Пам’ятайте і про те, що звернення за інформацією безпосередньо до можливого контрагента – лише один із можливих способів отримати відомості про нього. Паралельно з цим не зайвим буде звернення до відкритих джерел інформації, а саме до державних реєстрів та неофіційних інтернет-ресурсів. Власне, обсяг даних, які з’ясовуються, в кожному конкретному випадку буде різним. Однак основні пункти, на яких слід зосередитися в першу чергу, все ж таки, будуть спільними. Їх і розглянемо в наступній статті.